Юридична особа

Зміст:
1.Юридична особа
2.Види юридичних осіб
3.Порядок припинення юридичної особи
4.Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи
5.Порядок ліквідації юридичної особи

 
1.Юридична особа

1. Юридичною особою визначаються організації, що мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові пра-ва, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді або господарсь-кому суді. Юридичні особи як суб’єкти підприємницької діяльності мають свої ознаки, до яких відносять:
– організаційну єдність;
– наявність відокремленого майна;
– самостійно виступають у правовідносинах від власного імені, набуваючи майно-ві та особисті немайнові права і юридичні обов’язки;
– виступають в якості сторони процесуальних відносин, можуть бути позивачами стосовно своїх боржників і відповідно відповідачами перед своїми кредиторами, в тому числі й нести юридичну відповідальність;
– найменування, місце розташування, печатку і штампи, рахунки у банківських установах, статут (у випадках, передбачених законодавством), товарний знак, знак обслу-говування, фірмове найменування;
– номер у державному реєстрі суб’єктів підприємницької діяльності, коди статис-тичної звітності, код платника податку тощо.

2.Види юридичних осіб
1. Підприємство – основна організаційна ланка народного господарства України, самостійний господарюючий статутний суб’єкт, наділений правами юридичної особи і здійснюючий виробничу, науково-пошукову та комерційну діяльність з метою отримання прибутку. Серед підприємств визначені таки види:
а) приватне, засноване на власності фізичної особи;
б) колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства;
в) підприємство, засноване на власності об’єднань громадян;
г) комунальне, засноване на власності відповідної територіальної громади;
д) державне, засноване на державній власності, в тому числі й казенне. 
Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
 Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);
підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
державне підприємство, що діє на основі державної власності;
підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).
В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.
 У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

 Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
 Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
 Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

 Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.
Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п’яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Усі інші підприємства визнаються середніми.

2. Господарські товариства – це підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди між юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їхнього майна і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Чинне законодавство визначає такі види господарських товариств:
а) акціонерне товариство – це товариство, що має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, та несе відповідальність за зо-бов’язаннями тільки майном товариства. До акціонерних товариств належить відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах та закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі;
б) товариство з обмеженою відповідальністю – це товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасни-ки товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів;
в) товариство з додатковою відповідальністю – це товариство, статутний фонд яко-го поділений на частки, розмір яких визначений установчими документами. Учасники відповідають за борги товариства внесками до статутного фонду, а за недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника;
г) повне товариство – це товариство, всі учасники якого займаються спільною підп-риємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товарист-ва усім своїм майном; 
Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.
д) командитне товариство – це товариство, яке включає поряд з одним або більшіс-тю учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм май-ном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства.
3. об’єднання підприємств (господарське об’єднання) – це добровільне об’єднання юридичних осіб, створене ним з метою координації діяльності, забезпечення захисту їх прав, представлення спільних інтересів у державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях. Законодавством передбачено наступні види об’єднань підп-риємств;
а) асоціація – це договірне об’єднання підприємств, створене з метою постійної ко-ординації господарської діяльності, без права втручання в господарську та комерційну ді-яльність будь-кого з його учасників;
б) корпорація – це договірне об’єднання підприємств на основі поєднання вироб-ничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централі-зованого регулювання діяльністю кожного з його учасників.
в) консорціум – це тимчасове статутне об’єднання промислового та банківського капіталу для досягнення загальної мети;
г) концерн – це статутне об’єднання підприємств промисловості, наукових органі-зацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі фінансової залежності від одного чи групи підприємців.
Залежно від порядку заснування об’єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об’єднання або як державні чи комунальні господарські об’єднання.
 Господарське об’єднання — об’єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали свою господарську діяльність.
 Державне (комунальне) господарське об’єднання — об’єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

4. Біржі:
а) товарна біржа – це організація, що об’єднує юридичних та фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг в укладанні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій товарів, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов’язаних з ним торговельних операцій;
 Товарна біржа - це особливий суб’єкт господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє пов’язаним з ним торговельним операціям.
 Товарна біржа є юридичною особою, діє на засадах самоврядування і господарської самостійності, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банку, печатку зі своїм найменуванням.
 Товарна біржа створюється на основі добровільного об’єднання заінтересованих суб’єктів господарювання. Засновниками і членами товарної біржі не можуть бути органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні і комунальні підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів.
 Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками угоди, яка визначає порядок її створення, склад засновників, їх обов’язки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків. Засновники сплачують пайовий внесок.
 Товарна біржа діє на підставі статуту, який затверджується засновниками біржі.
 Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку.
 Товарна біржа здійснює свою діяльність за принципами рівноправності учасників біржових торгів, публічного проведення біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін.
 Товарна біржа має право:
встановлювати відповідно до законодавства власні обов’язкові для всіх учасників торгів правила біржової торгівлі та біржового арбітражу;
встановлювати вступні та періодичні внески для членів біржі, розмір плати за послуги, що надаються біржею;
встановлювати і стягувати відповідно до статуту біржі плату за реєстрацію угод на біржі, а також санкції за порушення статуту біржі та біржових правил;
створювати підрозділи біржі та затверджувати положення про них;
засновувати арбітражні комісії для вирішення спорів у торговельних угодах;
розробляти з урахуванням державних стандартів власні стандарти і типові контракти;
укладати угоди з іншими біржами, мати своїх представників на біржах, у тому числі розташованих за межами України;
видавати біржові бюлетені, довідники та інші інформаційні і рекламні видання;
вирішувати інші питання, передбачені законом.
 Товарна біржа зобов’язана:
створювати умови для проведення біржової торгівлі;
регулювати біржові операції;
регулювати ціни на товари, що допускаються до обігу на біржі;
надавати членам і відвідувачам біржі організаційні, інформаційні та інші послуги;
забезпечувати збір, обробку і розповсюдження інформації, що стосується кон’юнктури ринку.
 Біржовими торгами є торги, що публічно і гласно проводяться в торговельних залах біржі за участі членів біржі по товарах, допущених до реалізації на біржі в порядку, встановленому правилами біржової торгівлі.
 Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам — громадянам, зареєстрованим на біржі відповідно до її статуту для виконання доручень членів біржі, яких вони представляють, щодо здійснення біржових операцій.
б) фондова біржа – це організований і регулярно функціонуючий ринок з купівлі-продажу цінних паперів, призваний мобілізувати тимчасово ввірені грошові кошти через продаж цінних паперів, встановити їх ринкову ціну, здійснити перерозподіл капіталу між компаніями, галузями народного господарства та сферами.
 Фондова біржа - це акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства, а також статуту і правил фондової біржі.
  Діяльність фондової біржі спрямовується виключно на організацію укладання угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних.

5. Банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Націона-льного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошо-вих коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізич-них і юридичних осіб.
 Банки — це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.
 Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків (державних і недержавних), що створені і діють на території України відповідно до закону.
 Банки є юридичними особами. Банки можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані — ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові).
 Посадовим особам органів державної влади та органів місцевого самоврядування забороняється участь в органах управління банків, якщо інше не передбачено законом.

Кооператив є особливою організаційною формою суб'єкта господарського права, що передбачає обов'язкову трудову участь членів в його діяльності.
Кооперативи бувають двох видів:
1. Виробничі кооперативи - добровільне об’єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об’єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.
 Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

2. Споживчі кооперативи – кооперативи, метою яких є задоволення потреб пе-реважно членів кооперативу.
 Споживча кооперація в Україні — система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об’єднань), а також підприємств та установ цих організацій, яка є самостійною організаційною формою кооперативного руху.
 Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство — самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об’єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні.

Кооперативи розподіляються також і за галузевими ознаками:
- промислові
- сільськогосподарські
- будівельні
- побутові, тощо.


До суб'єктів господарювання зі спеціальним (особливим) статусом можна віднести страхові організації.
Страхова організація – господарське товариство, створене з метою здійснення страхової діяльності на основі необхідної для цього майнової бази з належною господар-ською правосуб'єктністю у відповідності із законом та установчими документами.
 Страхування — це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання (страховиків), пов’язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.
 Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов’язкове страхування).
 Суб’єкти господарювання з метою страхового захисту їх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством.
 Суб’єкти господарювання — страховики здійснюють страхову діяльність за умови одержання ліцензії на право проведення певного виду страхування. Страховик має право займатися лише тими видами страхування, які визначені в ліцензії.
 Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестраховування та фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та управлінням ними. Допускається здійснення вказаних видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків за договорами про спільну діяльність.
 Страхувальниками визнаються учасники господарських відносин, які уклали договори страхування із страховиками або є страхувальниками відповідно до закону.
 За договором страхування страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
 Укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
 Об’єкти страхування, види обов’язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, ГК, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

3.Порядок припинення юридичної особи
Юридична особа припиняється у результаті передання всього свого майна, прав та обов'я-зків іншим юридичним особам-правона-ступникам (злиття, приєднання, поділу, перетво-рення) або внас¬лідок ліквідації.
Юридична особа вважається такою, що припинила існування, після внесення запису до єдиного державного реєстру юридичних осіб про її припинення. Загальні засади припи-нення юридичної осо¬би визначаються статтями 104—112 ЦК України.
Припинення юридичної особи у процесі відновлення її платоспро¬можності або банкрутст-ва визначається Законом України «Про відно¬влення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Відповідно до ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної осо¬би, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здій¬снює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного ре¬єстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі при¬пинення.
Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняли рішення про припинення юридичної особи, призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісію щодо припи¬нення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора) та вста¬новлюють порядок і строки її припинення.
Виконання функцій комісії щодо припинення юридичної особи може бути покладено на орган управління юридичної особи, яка здійснює управління справами юридичної особи, виступає у суді від імені юридичної особи, що припиняється, публікує у засобах масо¬вої інформації дані про державну реєстрацію юридичної особи, по¬відомлення про її припи-нення та про порядок і строк заявлення ви¬мог її кредиторами, який не може бути меншим двох місяців з мо¬менту публікації про припинення. Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.
4.Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи
Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а в передбачених законом випадках — за рішенням суду або відповідних органів дер¬жавної влади.
Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.
Так, відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист економіч¬ної конкуренції» злиття суб'єктів господарювання, коли це є кон¬центрацією, потребує погодження з Антимонопольним комітетом.
Відповідно до п. 1 ст. 107 ЦК України кредитор юридичної осо¬би, що припиняється, може вимагати від неї припинення або до¬строкового виконання зобов'язання та відшкодування збитків. Піс¬ля закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задо¬волення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (злиття, приєд-нання) або розподільчий баланс (поділ), які мають містити положення про правонаступ-ництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, щодо всіх її кредиторів та боржників, враховуючи зобов'язання, які оспорюють¬ся сторонами.
Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються уча¬сниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про її припинення.
Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподіль¬чого балансу передаються до органу, який здійснює державну реєст¬рацію, як за місцем реєстрації юридичної особи, що припиняється, так і за місцем реєстрації юридичної особи-правонаступника.
Порушення цих правил є підставою для відмови у державній ре¬єстрації припинення юри-дичної особи та створюваних юридичних осіб-правонаступників.
Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника юридичної особи, що при¬пинилася, неможливо, юридичні особи-правонаступники солідарне відповідають перед кредиторами юридичної особи, яка при-пинила існування.
Виділом юридичних осіб є перехід за розподільчим балансом ча¬стини майна, прав та обо-в'язків юридичної особи до однієї або кіль¬кох створюваних нових юридичних осіб (ст. 109 ЦК України). При виділі юридична особа, з якої він провадився, не припиняє своєї діяль-ності.
До виділу застосовуються за аналогією положення частин 1, 2 та 4 ст. 105 і положення статей 106, 107 ЦК України, а саме про: обов'язки юридичної особи, що прийняла рішення про виділ, крім передачі повноважень щодо управління юридичною особою; поря¬док при-йняття рішень про виділ; порядок виконання зобов'язань кредиторів; процедуру складання передавального акта тощо.
Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-право¬вої форми. У цьому разі до нової юридичної особи переходить усе май¬но, усі права та обов'язки попередньої юри-дичної особи (ст. 108 ЦК України). Найбільш масове перетворення одних юридичних осіб на ін¬ші провадилось у процесі приватизації державних та комунальних підприємств у гос-подарські товариства, а також корпоратизації дер¬жавних підприємств, тобто їх перетво-рення в акціонерні товариства.
Ліквідація юридичної особи — це повне припинення юридичної особи без виникнення правонаступництва.
Відповідно до ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується:
1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповно¬важеного на це установ-чими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досяг¬ненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, пе-редбачених установчими документами;
2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєст¬рації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випад-ках, передбачених законом.
Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначе¬них у п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦК України, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а та-кож учасником юридичної особи. Інші особи, наприклад кредитори юридичної осо¬би, не мають права пред'являти позов про її ліквідацію.
Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на її учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.
Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задово¬лення вимог кредиторів, юридична особа може ліквідуватися лише у порядку, передбаченому законодавством про неспроможність, а саме Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Особливості ліквідації банків встано¬влюються Законом України «Про банки та банківську діяльність». Відповідно до ст. 87 цього Закону банк може бути ліквідований:
1) з ініціативи власників банку;
2) з ініціативи Національного банку України (у тому числі за за¬явою кредиторів).
Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в поряд¬ку, передбаченому законо-давством України про господарські то¬вариства, з урахуванням особливостей, передбаче-них Законом України «Про банки та банківську діяльність» та за згодою На¬ціонального банку України, а ліквідація банку з ініціативи На¬ціонального банку України здійснюється відповідно до цього За¬кону та нормативно-правових актів Національного банку Украї¬ни.
Національний банк України зобов'язаний протягом двох днів після прийняття рішення про ліквідацію банку повідомити про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

5.Порядок ліквідації юридичної особи
Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної осо-би, що ліквідову¬ється, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про ре¬зультати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджу¬ється учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.
Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідо¬вується, провадиться у порядку черговості, встановленої ст. 112 ЦК України, відповідно до проміжного ліквіда-ційного балансу, почина¬ючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться із закінченням місяця від дня за¬твердження проміжного ліквідаційного балансу. У разі недостатно¬сті у юридичної особи, що ліквідується, грошо-вих коштів для задо¬волення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи (ст. 111 ЦК України).
Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна ко¬місія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасни¬ками юридичної особи або органом, що прийняв рі-шення про лік¬відацію юридичної особи.
Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення ви¬мог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не передбаче¬но законом або установчими документами юридичної особи.
Не мають права отримувати майно після ліквідації члени благо¬дійних фондів, громадсь-ких організацій, які є непідприємницьки-ми юридичними особами.
Ліквідація юридичної особи вважається завершеною після вне¬сення до єдиного державно-го реєстру юридичних осіб запису про її припинення.




Список використаної літератури:

1. Основи держави та права України: Методичний посібник / Уклад. Колектив авторів юридичного факультету УАБС. – Суми: УАБС. – 2002. – 480 с.

2. Суханов Е. А. Гражданское право. — М., 1999. — С 309.

3. Гражданское право: Учебник: В 2 т./ Отв. ред. Е. А. Суханов. — М.: БЕК, 2000. — Том II, полутом 1. — С. 563-610.

4. Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 1998. — Ч. 1 — С. 122.

5. Зуб Й. К проблеме видов юридических лиц // Підприємництво, госпо¬дарство і право. — 2000. — № 10. — С. 44-48.

6. Кравчук В. Право на створення (заснування) юридичної особи // Під¬приємництво, господарство і право. — 2000. — № 7. — С. 22-24.

7. Кучеренко І. М. Види юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності // Становлення та розвиток цивільних і трудових правовід¬носин у сучасній Україні. — К.: ІДП ПАН України, 2001. — С. 68-91.

8. Чигир В. Ф. Юридические лица. — Минск, 1994.