!

«Гранд-НС» на Яндекс.Картах

Відшкодування моральної шкоди в кримінальному процесі.

Кримінально-процесуальне право надає широкі повноваження всім учасникам кримінально-процесуальної діяльності з тим, щоб кожний хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності. Однак законодавець обмежив здійснення цих повноважень умовою – забезпечення охорони прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб у кримінальному процесі (ст2 КПКУ)

Конституція України закріпила за кожним право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями чи діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сімї, та право вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Коли постановляється виправдувальний вирок, закривається кримінальна справа за реабілітуючи ми підставами і стає зрозуміло, що громадянин підозрювався або обвинувачувався у вчинення злочину безпідставно, то, звісно, постає питання про відшкодування матеріальної шкоди, завданої органами дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду. Але для будь-якої людини найважливішим є відновлення честі й гідності, які були порушені під час проведення слідства та судового розгляду.

Всі автори, які розглядали принцип поваги до гідності погоджувались з його конституційною природою і не заперечували його значення для кримінально-процесуальної діяльності. Щодо тлумачення змісту принципу, то воно, як правило, пов’язувалось із закріпленням у законі забороняючи норм, які стоять на заваді необґрунтованого приниження гідності особи під час провадження в кримінальній справі. Проблема поваги до гідності в кримінальному судочинстві вимагає комплексного підходу. Відповідно до Конституції гідність людини – це її соціальна цінність, унікальність конкретної особи, значущість кожної особистості як частини людського співтовариства, а забезпечення поваги до гідності є основним обов’язком держави. Чимало правових норм, які забезпечують гідність людини, закріплені в кримінальному, кримінально-процесуальному, цивільному законодавстві. Тобто держава та її органи зобов’язані створювати умови для реалізації цих прав, що випливають з її гідності.

В кримінальному процесі повага до гідності особи виступає як основний критерій діяльності учасників кримінального процесу. Повага до гідності – необхідна умова нормальних взаємовідносин людей між собою, державними органами та державою в цілому. Забезпечення поваги до гідності в кримінальному процесі – це ставлення до неї як до рівного суб’єкту, а не об’єкта впливу з боку держави. У науковій літературі неодноразово висловлювалась думка про необхідність закріплення у кримінально-процесуальному законодавстві спеціальної норми, яка б визначала загальне правило допустимої поведінки учасників кримінально-процесуальної діяльності. На жаль, чинний КПК не містить сьогодні окремого положення, яке б закріплювало вимогу поважного ставлення до особи в кримінальному процесі.

У випадках обмеження свободи безпідставно, у разі коли особі завдано шкоди незаконними діями правоохоронних органів, законодавство України передбачає порядок відшкодування моральної шкоди, завданої органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду для усунення негативних наслідків, спричинених такими незаконними діями.

П.Люблінський у 1906 році визначив основну ознаку інституту відшкодування моральної шкоди: “гроші не можуть компенсувати суб’єктивні страждання, тяжкість яких не піддається оцінці, однак вони важливі як моральне задоволення, як завдання, що випливає з визнання держави хибного призначення цієї міри, на відновлення справедливості”.

Дієвий механізм реалізації права на відшкодування моральної шкоди має важливе значення. Дійсно, наявність реального, а не декларативного права на компенсацію в таких випадках буде сприяти відновленню справедливості в кожній справі, підвищенню авторитету правоохоронних органів, які визнали наявність помилок, поваги до суду, який приймає рішення про усунення негативних наслідків таких помилок.

Правове регулювання відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду здійснюються на основі Конституції України, КПК України, Цивільного кодексу України, ЗУ ”Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду ”, а також на підставі Положення про застосування ЗУ “Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові діями органів дізнання, прокуратури і суду”.

Під час аналізу нормативних актів, що регулюють це питання, на перший погляд, складається враження про наявність ефективного порядку відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Але це хибне припущення. Порядок недосконалий, недієвий. Він потребує кардинальних змін.

Передусім необхідно розробити та закріпити у законі чітке та детальне визначення поняття “моральна шкода”. Відповідно до ст.23 ЦКУ моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю, стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниження її честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Існуюче визначення “моральна шкода” є, з одного боку, широким, а з іншого – занадто непрактичним, складним для розуміння, для доказування і для оцінки адекватної грошової компенсації. Можливо, слід урахувати думку науковців, практиків та фахівців і сформулювати нове визначення.

Поняття моральної шкоди в кримінальному процесі, як зазначають М.Гошовський та С.Кучинська, потребує її розуміння як у вузькому, так і в широкому значенні. Під зазначеним поняттям слід розуміти таке, що виходить за межі наслідку посягання, яке утворює один з необхідних елементів складу злочину. Зрозуміло, що заподіяння людині фізичних страждань внаслідок її побиття пов’язано х психічним переживанням даної особи, і в цьому розумінні моральна шкода виступає органічною складовою будь-якої шкоди, заподіяної злочином.

В.Дубрівний вважає, що під моральною шкодою слід розуміти порушення нормального психічного стану людини, спричинене злочинним посяганням на охоронювані законом її суб’єктивні права та інтереси, а також інші блага, через що цій особі заподіюється моральні страждання. С.Наріжний обмежує поняття моральної шкоди фізичними або моральними стражданнями, яких зазнають громадяни у зв’язку із споєнням проти них діянь, що переслідуються кримінальним законом. А.Ерделєвський вважає, що моральна шкода знаходить вираз у негативних психічних реакціях потерпілого. В.Понарін визначає моральну шкоду як моральні страждання особи, викликані злочинним посяганням на її честь, гідність, а також інші блага, що охороняються як законом, так і нормами моралі. Наведені точки зору підтверджують, що термін “душевні страждання” не повною мірою відображає поняття “моральна шкода”.

Пленум ВСУ у постанові від 31березня 1995року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” роз’яснив, що “моральна шкода може полягати у приниженні честі, гідності, престижу, ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоровя, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, настанні інших негативних наслідків”.

Щодо поняття інших цивільних прав, то на сучасному етапі проблема дослідження особистих немайнових прав набуває особливої актуальності у зв’язку з тим, що особисті немайнові права і майнові права розглядаються в цивільному праві як рівноцінні. Більш того, немайнові права, які забезпечують фізичне і психічне благополуччя особи, є більш пріоритетними при здійсненні та захисті в порівнянні з іншими особистими правами, оскільки згадуються першими при визначенні предмета цивільно-правового регулювання.

На думку Н.Марущак, саме цей аспект – порушення нормальних життєвих зв’язків, порушення стосунків з оточуючими людьми, настання інших негативних наслідків – є визначальними для поняття “моральна шкода”, бо будь-які душевні страждання без уточнення наслідків не можуть бути оцінені та враховані повною мірою, адже це призведе до необґрунтованості та незаконності рішення суду про відшкодування шкоди, призведе і призводить до зменшення компенсації.

Замість того щоб визначити для суддів критерії моральної шкоди, законодавець в ЦКУ пропонує визначати розмір грошової компенсації залежно від глибини душевних та фізичних страждань. Тут ми бачимо уникнення точних параметрів і критеріїв, що унеможливлює виносити обґрунтовані судові рішення. Внаслідок неточних формулювань особа, якій завдано моральної шкоди не зможе повною мірою довести глибину своїх страждань за допомогою речових доказів чи певних документів.

Через це необхідним є законодавче закріплення понять “честь” та “гідність”. Зрозуміло, що ці поняття досить важко визначити, але для осіб, які стикаються з проблемою відшкодування моральної шкоди вони є дуже важливими та, можна так сказати, відправними.

Приниження честі та гідності також потребує доведення у суді у справах про відшкодування моральної шкоди, що є неможливим внаслідок відсутності законодавчо закріплених, єдиних понять “честь” та “гідність”.

Щодо думок науковців, то можна сказати, що наприклад, А.Анісімов зазначає, що під честю слід розуміти оцінку суспільством моральних та інтелектуальних якостей людини, з поняттям гідності пов’язується усвідомлення самою людиною факту, що вона володіє незаплямованими моральними та інтелектуальними якостями. Взагалі, вчені по-різному визначають гідність особи. Сьогодні в цивільному праві превалює поняття особистого немайнового права як суб’єктивного права, “що виникає стосовно нематеріальних благ чи результатів інтелектуальної діяльності, яка не підлягає точній грошовій оцінці, тісно пов’язана з правомочною особистістю , спрямована на вияв і розвиток її індивідуальності та має специфічні підстави виникнення і припинення”. Отже можна зробити висновок, що гідність особи це її соціальна цінність, вона виникає з народження. І ми в котрий раз можемо переконатись, що відсутність законодавчо закріпленого поняття “гідності” унеможливлює реалізацію норм кримінально-процесуального законодавства, спрямованих на захист гідності особи. Прийнятий новий ЦКУ у ст.270 дає перелік особистих немайнових прав, в т.ч. і право на повагу до гідності. Це звичайно є певним кроком вперед, але дуже незначним, т.я. дана стаття просто дублює положення КУ.

Отже, принцип поваги до гідності в кримінальному процесі полягає у законодавчому визнанні людини найвищою соціальною цінністю і створенні належних умов реалізації конституційного права особи на повагу до гідності. І безперечно, реальність та дієвість положень норм КПК, які спрямовані на повагу до гідності, безпосередньо залежить від чіткості конституційних та цивільно-правових норм. Н.Марущак пропонує внести зміни до КПКУ, доповнивши його статтею 13¹: під час провадження в кримінальній справі забороняється поводження з учасником кримінального процесу, що принижує його гідність або створює небезпеку для його життя чи здоровя. А значить для кращого розумінні не обійтись і без визначення поняття “гідності” в ЦК України.

Потребує змін і ЗУ “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів дізнання, досудового слідства і прокуратури”. Відповідно до цього ЗУ підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

-незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

-незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених ЗУ “Про оперативно-розшукову діяльність” та іншими актами законодавства.

З метою недопущення незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури необхідно щоб, наприклад, не обшуканий, а самі органі піклувались про те, щоб були при всіх цих діях присутні поняті. Так за ст.127КПК необхідна обов’язкова участь понятих при проведенні певних слідчих дій. Це звичайно є певною гарантією для обшуканого. Але іноді і самі поняті можуть розголосити інформацію, яка їм стала відома при проведенні слідчих дій. Тому вони мають попереджуватись про відповідальність за розголошення таких даних та відомостей.

У проекті КПК України міститься ст.28, яка передбачає повноваження слідчого судді, а саме – на слідчих суддів покладається забезпечення додержання конституційних прав і свобод фізичних та юридичних осіб у стадії досудового провадження.

31березня 1995року Пленумом ВСУ прийнято постанову “Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди”, в якій йдеться, що згідно з ст.28КПКУ потерпілий, тобто особа, якій злочином заподіяно моральну чи фізичну шкоду (ст.49КПК), вправі пред’явити цивільний позов про стягнення моральної шкоди в кримінальному процесі чи в порядку цивільного судочинства. Далі наводиться поняття моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Враховуючи, що можливість відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та юридичних осіб, які постраждали від злочинів, і пред’явлення цивільного позову останніми про відшкодування завданої шкоди має всі беззаперечні переваги такого позову в кримінальному процесі, для встановлення загальних підстав їх розгляду необхідно в законодавчому порядку в ч.1 ст.28 КПК до слів “яка зазнала матеріальної...” додати “і моральної шкоди”, а також внести відповідні доповнення в інші статті КПК України, де йдеться про відшкодування шкоди.

Згідно із ст13 ЗУ “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини 1 ст.12.

Згідно із законом обов’язок вирішення цивільного позову, пред’явленого в кримінальній справі, покладено на суд (ст.328КПК). Не зважаючи на це, можливість пред’явлення даного позову покладає на слідчого та орган, який провадить дізнання, певні обов’язки. Насамперед це обов’язок останніх роз’яснити особі право пред’явити цивільний позов про відшкодування моральної шкоди. Слід зазначити, що в практиці таке положення не находить відображення. Це пояснюється значною мірою незнанням переважної частини практичних працівників можливості пред’явлення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди в кримінальній справі та відсутності певної норми в КПКУ. У зв’язку з цим, Я.Клименко пропонує доповнити статтею 122¹ наступного змісту: порядок роз’яснення прав особі, яка зазнала шкоди від злочину: органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду зобов’язані роз’яснити потерпілому право пред’являти цивільний позов, а також роз’яснити порядок відшкодування моральної і матеріальної шкоди, про що роблять помітку в протоколі”.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку передбаченому законом виникає у випадах:

а) постановлення виправдувального вироку суду;

б) закриття кримінальної справи за відсутності події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Сьогодні ініціатива у відновленні порушення прав особи, її реабілітація (що включає відшкодування моральної шкоди) повинна виходити від відповідних органів, дії чи бездіяльність яких призвели до виникнення матеріальної чи моральної шкоди. Вони – представники держави, виразники її інтересів і саме від їх дій залежить належне виконання державою своїх обов’язків перед конкретною особою і суспільством в цілому. Держава, що пропонує на звання правової, не має права ставити особу, тим більше, особу права якої порушені, у принизливе становище прохача.

Згідно з п.4ст.64 КПКУ обставиною, що підлягає доказуванню у кримінальній справі, є характер і розмір шкоди, завданої злочином. Враховуючи вище викладене можна сказати, що факт заподіяння злочином моральної шкоди входить до предмету доказування. Тому, якщо цивільний позов про відшкодування моральної шкоди пред’явлено в кримінальній справі, то провадження у ньому має відбуватись за правилами встановленими КПКУ, а тому доказування факту заподіяння злочином названої шкоди має робитись за допомогою процесуальних джерел, передбачених кримінально-процесуальним законодавством. Зупинимось на них детальніше:

1) Показання потерпілого. Дане джерело має особливу цінність, оскільки останні є трохи не єдиним прямим доказом наявності у нього моральної шкоди. В цьому аспекті слід зазначити, що неабияку доказову цінність для встановлення факту заподіяння злочином моральної шкоди та її розміру буде відігравати пояснення потерпілого, відібране у нього органом дізнання безпосередньо після скоєного злочину.

2) Показання свідків. Їх слід віднести до побічних доказів, які підтверджують заподіяння даної шкоди, оскільки свідок міг бачити, як потерпілий страждав від фізичного болю, плакав після смерті близької людини, приймав заспокійливі засоби після приниження його честі та гідності.

3) Висновок експерта. Судово-психіатрична експертиза об’єктивніше може встановити глибину моральних та фізичних страждань. Також за її допомогою можна визначити і засоби реабілітації щодо потерпілого.

Ще однією важливою проблемою даної теми є питання пов’язане з роллю слідчого в процесі відшкодування моральної шкоди. За ст.29КПК при наявності даних про те, що злочином заподіяна матеріальна шкода або понесені витрати для лікування потерпілого, то орган дізнання, суд зобов’язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову. У зв’язку з цим постає питання про розмір відшкодування моральної шкоди, з якої суми слід виходити при вжитті заходів забезпечення названого позову. Щодо наведеного слід зауважити, що ні законодавство, ні судова практика не встановили конкретної методики визначення розміру моральної шкоди. Зазначений лише мінімальний розмір її стягнення – 5 мінімальних розмірів заробітної плати (ч2 ст.440¹ ЦКУ) та фактори, які необхідно врахувати при його визначенні: характер і тривалість страждань, стан здоровя потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зменшення престижу, ділової репутації.

Частино1 ст.12 ЗУ ”Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду” (далі - Закону) визначається, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пп.1,3,4 Закону залежно від того хто провадив слідчі дії чи розглядав справу, в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, про що виносять постанову.

Розмір відшкодовуваної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше 1 мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Таким чином, норми чинного закону перешкоджають здійсненню права на відшкодування, носять відверто дискримінаційний характер щодо особи, яка постраждала від незаконних дій правоохоронців. І тут постає таке просте питання: чи можливе адекватне визначення розміру компенсації тими органами, діяннями яких було завдано шкоду. Маємо висновок: реабілітований потрапляє в залежність від органу, який уже приймав необґрунтоване рішення щодо цієї особи, і, як результат, право на честь та гідність знову порушується, але вже в процесі реабілітації.

В юридичній літературі питання визначення розміру відшкодування шкоди є дискусійним. Так, В.Понарін, розглядаючи механізм визначення розміру заподіяної злочином шкоди, пропонує застосування так званого “посанкційного показника”: розмір її визначається виходячи з розміру санкції статті ККУ, який застосовується до підсудного. О.Ерделевський радить для визначення розміру даної шкоди застосовувати розроблену ним формулу, яка складається з добутку ряду коефіцієнтів, що відображають критерії, необхідні для визначення розміру моральної шкоди. Сутність його поглядів заснована на використанні для визначення даного розміру співвідношення максимальних санкцій норм ККУ, що найбільш об’єктивно відображає суспільну значимість охоронюваних благ.

Відсутність єдиного механізму визначення розміру моральної шкоди породжує невизначеність судів при задоволенні позовів про її відшкодування, розбіжностей вироків у частині задоволення останніх. Доцільно б було встановити певні правила, якими необхідно керуватися слідчому при вжитті заходів до забезпечення цивільного позову про відшкодування шкоди в кримінальній справі, закріпивши їх в чинному КПК, в роз’ясненнях Пленуму ВСУ. Крім цього, доцільно було б з урахуванням законодавчих положень передбачити у відомчих нормативних актах порядок провадження у пред’явлених у кримінальній справі цивільних позовах, звернувши увагу на вжиття заходів по їх забезпеченню.

Проаналізувавши ситуацію щодо цього питання в Україні, можна для деяких порівнянь звернутися до сусідньої держави – Російської Федерації. І подивитись як там врегульоване питання, яке нас цікавить. Можливо, ми зможемо дещо почерпнути звідти.

Отже, законодавство РФ значно випередило українське у регулюванні питання реабілітації громадян та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями правоохоронних органів. Питання реабілітації в РФ вирішується на основі КПК РФ, на відміну від України, де це здійснюється згідно із ЗУ “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”.

Відповідно до КПК РФ право на реабілітацію визнається за виправданим або за особою, щодо якої припинено кримінальне переслідування, судом в резолютивній частині виправдовувального вироку, ухвали, постанови, а прокурором, слідчим, дізнавачем – у резолютивній частині постанови про закриття кримінальної справи.

Слід зазначити, що російське законодавство передбачає більш ефективний порядок, до того ж у КПК РФ передбачені коротші строки реабілітації (5 днів), порівняно з українським – 1 місяць для повідомлення про рішення що реабілітує громадянина у разі його смерті на вимогу родичів, слідчого, прокурора, суду.

Але на сьогоднішній день ми маємо проект КПК України, про який ми не можемо не згадати розглядаючи дане питання. Проект містить багато принципово нових положень, спрямованих на захист прав, свобод особи. Одним із завдань КПК є захист особи від безпідставного і незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та необґрунтованого і незаконного рішення.

Завдання і принципи кримінального судочинства є загальними для всіх стадій, і від їх визначеності залежить ефективність державної охорони прав та інтересів громадян.

Проект КПК, на жаль, не врегульовує це питання на належному рівні. Так у ст.619 проекту встановлюється, що на вимогу реабілітованого, а в разі його смерті на вимогу його близьких родичів суд, прокурор, слідчий зобов’язані в двотижневий строк письмово повідомити про реабілітацію і принести вибачення реабілітованому за місцем його роботи чи проживання або його близьким родичам, про що повідомити через місцеві ЗМІ.

Проект КПК залишає невизначеним питання, чому реабілітована особа (її родичі в разі її смерті) повинна вимагати спростування інформації про незаконні дії, здійснені щодо неї, письмового повідомлення про реабілітацію й офіційного вибачення? Ці дії чинилися без її згоди (чи згоди її родичів), а тому наслідки повинні усуватись без неї також. Не особа, а відповідні державні органи мають бути найбільш зацікавлені в якнайшвидшому відновленні порушених прав особи, вони повинні бути ініціаторами повної реабілітації особи і створити певні умови для нормалізації її життя. Мабуть і тут дає про себе знати історичне минуле нашої держави, коли визнавати судові помилки було не прийнято.

Сьогодні інститут відшкодування моральної шкоди в нашій державі знаходиться в стадії становлення і при його формуванні слід враховувати, передусім, принципи права, основним з яких є дотримання принципу верховенства права. Тому порядок відшкодування шкоди має бути виваженим, його положення не повинні допускати двозначність розуміння. Порядок реалізації конституційного права на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями правоохоронних органів, має бути загальновідомим, прозорим, свідчити про соціальну спрямованість держави.

При прийнятті нового КПК необхідно враховувати існуючі недоліки, не допустити неточностей та незбалансованості кримінально-процесуальних норм, перш за все тих, які стосуються прав та свобод особи. Необхідно передбачити можливість відшкодування моральної шкоди в кримінальному процесі. Отже, з метою дотримання прав і свобод громадян, можна запропонувати такі варіанти:

-доповнити КПК новим розділом або главою, в якій передбачався б порядок реабілітації громадян, порядок відшкодування моральної то матеріальної шкоди. А також, можливо, зменшити строки реагування на запити щодо реабілітації.

-погодити всі ці зміни з іншими законами, з метою недопущення розбіжностей.

Список літератури:

1. А.М.Эрделевский. Критерии и метод оценки размера компенсации морального вреда. //Государство и право.-1997, №4.

2. В.Маляренко. Про недоторканність володіння особи як засаду кримінального судочинства// Право України, 2004, №7.

3. В.Чернадчук. Право на відшкодування моральної шкоди: деякі аспекти// Право України, 2000, №2.

4. В.Чернадчук. до питання про поняття моральної шкоди// Право України, 2001, №2.

5. Н.Марущак. Про необхідність нового порядку відшкодування моральної шкоди, завданої особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду// Підприємництво, господарство і право, травень,2004.

6. Н.Павловська. Відшкодування моральної шкоди при посяганні на недоторканність особистого життя// Право України, 2001, №3

7. Я.Клименко. Відшкодування моральної шкоди в кримінальному процесі // Право України, 2000, №6.